Жив був соби на дереви горих .Вин був маленький тому инши горихи з нього знущалися,але вин не ображався .
Якось трапилась бида .На ихне дерево рушиться торнадо вси горихи розпались хто куди та тильки маленький горишок заховався за гилку .И в ту же мить видчув себе крупнишим ,а вин и справди став бильшим.В ньго виросли руки нижки .Горишок злиз здерева ,та топомиг
своим друзям горишкам.
Бильше з нього нихто не знущався ,а тильки видносилися з повагою.
Я ходив у ліс. Там ріс дуже гарний каштан. З всіх дерев що там були, мене особливо зачарувала його краса. Чомусь, але з всіх дерев у лісі він був найгарніший і найяскравіший. Його листя було дуже зелене, а його коранавдивовиж світлою. Заввишки він був близько 16-20 метрів. Тому це був дуже високий каштан. Я б не зрівнив з ним навіть володаря лісу, прекрасного і могутнього дуба. Цей каштан був би кращий за будь-яке дерево в лісі, ще тому що, все його важке листя, стояло на трохи вузькому стовбурі.
Горіх Високо летіла пташка. Випустила вона горішок з дзьобика. Полетів він до землі–матінки. Пустив корінець. Виріс могутнім деревом. Шумить вітами. Вітається з пташками, травою, небом, хмарками, квітками. А восени дасть людям щедрий уражай.
Був холодний осінній ранок. Вітер зривав з дерев останні листочки. На землю упав маленький Горішок. Він був дуже наляканий і сумний. Горішку захотілося повернутися на дерево. Він став проситися у горіха взяти його назад на гілочку. Але горіх відповів, що йому краще залишитися на землі, пустити коріння і рости великим і високим.
Був холодний осінній ранок. Вітер зривав з дерев останні листочки. На землю упав маленький Горішок. Він був дуже наляканий і сумний. Горішку захотілося повернутися на дерево. Він став проситися у горіха взяти його назад на гілочку. Але горіх відповів, що йому краще залишитися на землі, пустити коріння і рости великим і високим. Він ріс у нашому дворі поміж каштанами й кленами. Чи його посадці? хто, чи сам посіявся ніхто не знав. Стояв високий, стрункий, з розлогими вітами, на яких серед пахучого листя зеленіли ще дрібні кульки горіхів.Раптом я побачив, як до горіха, злодійкувато оглядаючись, підійшов хлопець і здоровенною палицею заходився гамселити по гіллю. Він намагався збити недозрілі плоди. Дерево шелестіло, сипалося листя... Мені здавалося, що воно тихо стогне від болю й незахищеності.Хлопець був старший за мене, але я вже не думав про це. Швидко кинувся до нього й вихопив з його рук палицю.— Ти нащо дерево нівечиш? — закричав я.— Хіба не бачиш, що горіхи зелені? А скільки гілок пооббивав...— А ти хто такий?..— витріщив очі бешкетник.— Воно що — твоє?..Моє! — розпалився я. І раптом додав примирливо: — Моє і твоє. Достигнуть — тоді й приходь, поласуємо горіхами.Незнайомець глипнув на мене, постояв трохи, певно, вирішував, що йому робити далі, потім махнув рукою:— А-а-а... Нехай росте. Бувай! І пішов своєю дорогою.А мені стало радісно, гарно. Я підійшов до горіха й тихенько йому сказав: «Рости, горішку. Рости й не бійся. Я тепер тебе завжди захищатиму».
Дівчинка знаходить горіх , який виявляється чарівним : він виконує бажання , але в тому випадку , якщо на нього падає ночами місячне світло . Дівча загадує бажання і у неї все збувається. Про горіх дізнається зла чаклунка і вночі вона краде горіх у дівчати , щоб горіх виконував бридкі бажання чаклунки ( захопити владу над людьми). Дівча вранці виявила що горіх пропав і хтось з друзів їй повідомляє , хто саме вкрав горіх. Разом з друзями дівчисько намагається перешкодити планам чаклунки , вони борються проти неї і забирають у неї горіх. Пізніше з'ясовується , що цей горіх втратила добра фея , яка тепер шукає його . Дівча і друзі повертають горіх феї , за це вона їх нагороджує подарунками і дарує їм щастя
Гарно цвів він навесні. Прилітала осінь, жовтіли і опадали листочки. Осипалися каштани, з сумом прощалися з деревом і падали на землю. Деякі з них під снігом перезимували. Навесні під теплим промінням сонця пустили коріння у землю-матінку.
Пройшли роки. Каштан не був більше самотнім. Вздовж дороги виросло багато дерев. Весною білими свічками зачаровують усіх довкола. А коли вітер заколише гілки, вітаються один з одним у великій сім’ї каштанів.
Я живу у великому місті, але в невеликому будинку (лише два поверхи), із садом у дворі. Правда, в нашому саду лише одна яблуня, два вишневих дерева, на трьох недавно з'явилися сливи й ще тільки набирає сил юний горіх. Зате просто перед вікнами піднімаються два величезні каштани. Батьки кажуть, що їм понад 90 років. Колись, до війни, їх було три. Але в один, середній з ряду, потрапив осколок снаряда, однак він утримався, не впав, хоча надломився. Його мої дід і бабуся довго називали інвалідом Вітчизняної війни. Він навіть цвісти ще намагався, але все-таки став засихати. І дуб довелося спиляти. А два продовжують жити й навесні своїми чудовими квітучими білими свічками прикрашають наш двір і навіть вулицю — таких більше ні в кого на вулиці немає. Коли я за кого-небудь перший раз у гості й пояснюю, як мене знайти, я обов'язково кажу: «У дворі ви побачите два величезних каштани». Це орієнтир більш точний, ніж навіть номер будинку.Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.
Якось жили собі два друга Каштан та Горіх. Одного разу Каштану захотилося прийти до Гориха.Але це було складно й страшно. Бо в на дереві друзяки жили ризні комахи та білки.Але Каштану було все одно. Пішов Каштан до друга .Іде ,іде як бачіть блилку.Каштан злякавля і впав на землю.Його підібрав хлопчик з дівченкою .Каштан сказав куди його віднести. Діти віднесли його до Горіха.
Жив був соби на дереви горих .Вин був маленький тому инши горихи з нього знущалися,але вин не ображався .
Якось трапилась бида .На ихне дерево рушиться торнадо вси горихи розпались хто куди та тильки маленький горишок заховався за гилку .И в ту же мить видчув себе крупнишим ,а вин и справди став бильшим.В ньго виросли руки нижки .Горишок злиз здерева ,та топомиг
своим друзям горишкам.
Бильше з нього нихто не знущався ,а тильки видносилися з повагою.
Я ходив у ліс. Там ріс дуже гарний каштан. З всіх дерев що там були, мене особливо зачарувала його краса. Чомусь, але з всіх дерев у лісі він був найгарніший і найяскравіший. Його листя було дуже зелене, а його коранавдивовиж світлою. Заввишки він був близько 16-20 метрів. Тому це був дуже високий каштан. Я б не зрівнив з ним навіть володаря лісу, прекрасного і могутнього дуба. Цей каштан був би кращий за будь-яке дерево в лісі, ще тому що, все його важке листя, стояло на трохи вузькому стовбурі.
Він ріс у нашому дворі поміж каштанами й кленами. Чи його посадці? хто, чи сам посіявся ніхто не знав. Стояв високий, стрункий, з розлогими вітами, на яких серед пахучого листя зеленіли ще дрібні кульки горіхів.Раптом я побачив, як до горіха, злодійкувато оглядаючись, підійшов хлопець і здоровенною палицею заходився гамселити по гіллю. Він намагався збити недозрілі плоди. Дерево шелестіло, сипалося листя... Мені здавалося, що воно тихо стогне від болю й незахищеності.Хлопець був старший за мене, але я вже не думав про це. Швидко кинувся до нього й вихопив з його рук палицю.— Ти нащо дерево нівечиш? — закричав я.— Хіба не бачиш, що горіхи зелені? А скільки гілок пооббивав...— А ти хто такий?..— витріщив очі бешкетник.— Воно що — твоє?..Моє! — розпалився я. І раптом додав примирливо: — Моє і твоє. Достигнуть — тоді й приходь, поласуємо горіхами.Незнайомець глипнув на мене, постояв трохи, певно, вирішував, що йому робити далі, потім махнув рукою:— А-а-а... Нехай росте. Бувай! І пішов своєю дорогою.А мені стало радісно, гарно. Я підійшов до горіха й тихенько йому сказав: «Рости, горішку. Рости й не бійся. Я тепер тебе завжди захищатиму».
Гарно цвів він навесні. Прилітала осінь, жовтіли і опадали листочки. Осипалися каштани, з сумом прощалися з деревом і падали на землю. Деякі з них під снігом перезимували. Навесні під теплим промінням сонця пустили коріння у землю-матінку.
Пройшли роки. Каштан не був більше самотнім. Вздовж дороги виросло багато дерев. Весною білими свічками зачаровують усіх довкола. А коли вітер заколише гілки, вітаються один з одним у великій сім’ї каштанів.
Одного разу Каштану захотилося прийти до Гориха.Але це було складно й страшно.
Бо в на дереві друзяки жили ризні комахи та білки.Але Каштану було все одно.
Пішов Каштан до друга .Іде ,іде як бачіть блилку.Каштан злякавля і впав на землю.Його підібрав хлопчик з дівченкою .Каштан сказав куди його віднести.
Діти віднесли його до Горіха.
КІНЕЦЬ: