Чому, на вашу думку, Климко не виявив бажання залишитися жити з тіткою Мотею після загибелі дядька Кирила і вирушив у подорож? Відповідь вмотивуйте...

десять років солдатської неволі із царською "забороною писати і малювати" — найтрагічніша сторінка життя т. шевченка. знаючи, що він буде покараний, поет продовжує писати й малювати. "караюсь, мучусь, але не каюсь" — таким було його життєве кредо. криючись від стороннього ока, поет пише вірші, у яких — протест проти царського свавілля, готовність боротися до кінця.

провідними мотивами поезій періоду заслання були: сум за рідним краєм, самотність, боротьба за волю, за звільнення від самодержавства всіх народів, які жили в російській імперії.

поезію періоду заслання називають ще "невольничою поезією" т. шевченка. кожна з цих поезій народилася з поетової печалі, з невимовної журби і є частиною його серця:

нудьга і осінь. боже милий,

де ж заховатися мені?

що діяти? уже й гуляю

по цім аралу; і пишу

віршую нищечком, грішу.

однак мотив суму в творчості цього періоду — це не песимізм, бо сподівання

і зборюють журбу, а віра здолає зневіру. і в цілому оптимізм шевченка-невільника бере гору над песимізмом:

може, ще я подивлюся

на мою украї

може, ще я поділюся

словами-сльозами

з дібровами зеленими!

мало того, у багатьох творах, написаних у засланні, поет гостро критикує царизм. поема "царі" є найкращим тому свідченням:

бодай кати їх постинали,

отих царів, катів людських.

морока з ними, щоб ви знали.

у своїх поезіях того періоду поет правдиво показує і гнівно засуджує кріпосників, їх безчинства, моральну розбещеність. цей мотив звучить і в поезії "і виріс я на чужині", і в поемі "княжна". одним із кращих творів періоду заслання є поема "варнак", де стихійний протест селян проти панської кривди й наруги набуває особливої сили.

отже, ні тілесні недуги поета (ревматизм, цинга, хвороба очей), ні муштра, яка завдавала великих мук, фізичних страждань, не могли зломити його духу, його моральної високості. а поезії цих років свідчать про те, що борець за правду не схилив голови перед царем та його слугами. незважаючи на тяжкі обставини, т. шевченко писав поезії, сповнені антикріпосницьких, антицарських мотивів, бо завжди і скрізь поета хвилювала не стільки своя власна доля, скільки трагічна доля простого люду.

З творчістю Володимира Винниченка я, на жаль, знайома зовсім трохи. Нещодавно у мене була чудова можливість прочитати його новелу «Момент», яка справила на мене сильне враження. Тому я хочу поділитися з вами своїми думками про нещодавно прочитане.

Новела «Момент» написана у стилі імпресіонізму, тому їй притаманна динамічність сюжету, багатство зорових і світових образів, наповненість емоціональна та постійні спалахи почуттів. Читач, знайомлячись з цим твором, перебуває у постійному напруженні, бо сюжет, представлений у ньому, досить оригінальний і незвично побудований. Навіть найпоширеніша тема — тема кохання — має тут досить-таки цікаве обрамлення. Перед нами розгортається історія короткої, миттєвої, але щирої любові між революціонером та міською панночкою у ризикованій для життя ситуації. Як я вже говорила, читати без емоцій неможливо. За задумом автора новела написана від першої особи, тому під час читання здається, що це чийсь щоденних, що ти читаєш чиїсь реальні спогади, знайомишся з фрагментами життя невідомої тобі, але справжньої людини, а це, у свою чергу, додає новелі шарму, інтриги і робить її надзвичайно цікавою, живою. Володимир Кирилович вдало використав у «Моменті» штрихову імпресіоністичну техніку передачі вражень, яка створює «ефект присутності» читача. Особисто мене ще вразили слова панночки Мусі, яка сказала: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість». Оцей її коментар про величне почуття кохання, неординарна його оцінка і погляд на нього змушують кожного переосмислити і своє ставлення до людської любові, можливо, декого ці слова змусять і змінити свою думку про вічне почуття. Якщо трохи замислитись, то можна помітити, що у творі присутня повна полярність думок головних героїв: Муся вважає, що кохання не може тривати довго, почуття обов’язково зіпсується або зникне в буденщині, а революціонер, навпаки, вірить у його довготривалість, вічність. Та все ж революціонер веде себе як справжній чоловік: він поважає думку жінки, погоджується на її умови і повністю змиряється з її поглядами. Тому у кінці, після палкого поцілунку, він не осмілився затримати панночку хоч на мить, а тільки з сердечною любов’ю поцілував краєчок сукні і випустив його, тим самим ознаменував своє чисте і щире почуття до цієї жінки.

У кінцевому підсумку хотілося б тільки висловити свою вдячність Володимиру Кириловичу Винниченку за його майстерне володіння словом і вміння цікаво, неординарно подавати читачам матеріал. Тому бажаю кожному, хто ще не встиг прочитати цю новелу, неодмінно це виправити. Приємних вражень!

іаіпапп

Объяснение: