Важко вибрати якийсь один епізод. Всі пригоди хлопців були цікаві і смішні. Але саме більше особисто мені запам"ятався епізод в якому описуються пригоди хлопців у київському метро. Це коли хлопці їхали на ескалаторі і раптом Яві здалося, що нижче на ескалаторі стоїть їхній старий знайомий старшина Паляничко. Не встиг Павлуша ще добре розібратися, як Ява задріботів по східцях ескалатора вниз. Павлуша кинувся слідом і випадково вибив з рук опасистого дядька, який стояв перед хлопцями, ночви. Ночви загриміли вних по сходинках, підбивши при цьому сипатичну молоду дівчину, яка не втрималася на ногах і гепнулася просто у ночви. Ночви вже з "пасажиром" помчалися далі. Дівчина або з переляку, або тому, що була дуже смілива, навіть не кричала. Вона заціпеніла і міцно вчепилася в ночви. Збивши ще кілька людей з ніг, ночви нвилетіли з ескалатора і, проїхавши через весь зал, і нарешті спинилися. Саме більше мене вразила реакція дівчини на таку пригоду. Вона не кричала, не стала з"ясовувати чиї ночви і з чиєї вини їх прийшлося так весело кататися. Вона сліпуче посміхнулася і весело відзвітувала, як справжнісінький космонавт або льотчик: Політ пройшов нормально. Невагомість і перевантаження перенесла задовільно. Почуває себе добре.
— Де ж це він, шибеник, подівся, хотіла б я знати... Томе, озвися!
Ані звуку.
Стара жінка зсунула вниз окуляри й, дивлячись поверх них, роззирнулася по кімнаті; потім підняла окуляри на чоло й поглянула з-під них. Вона пішла до відчинених дверей, стала на порозі й повела оком по грядках помідорів, зарослих дурманом, — то був її "город". Тома не видно ніде.
Раптом позад неї щось шурхнуло, і вона обернулася — саме вчасно, щоб схопити за полу куртки невеликого хлопчиська й не дати йому втекти.
— А, ось ти де! Ти що там робив?
— Нічого.
— Нічого? А ти поглянь на свої руки. І на свій рот. Це що таке?
— Не знаю, тітонько.
— Зате я знаю. Це варення — ось що це таке. Сто разів тобі казала: не чіпай варення, бо шкуру злуплю! Ану дай мені оту лозину!..
Лозина зависла в повітрі. Здавалося, порятунку немає.
— Ой тітонько! Мерщій оберніться!
Стара рвучко обернулась і про всяк випадок сторожко підібрала спідницю. А хлопчисько миттю дременув геть
Відповідь:
Важко вибрати якийсь один епізод. Всі пригоди хлопців були цікаві і смішні. Але саме більше особисто мені запам"ятався епізод в якому описуються пригоди хлопців у київському метро. Це коли хлопці їхали на ескалаторі і раптом Яві здалося, що нижче на ескалаторі стоїть їхній старий знайомий старшина Паляничко. Не встиг Павлуша ще добре розібратися, як Ява задріботів по східцях ескалатора вниз. Павлуша кинувся слідом і випадково вибив з рук опасистого дядька, який стояв перед хлопцями, ночви. Ночви загриміли вних по сходинках, підбивши при цьому сипатичну молоду дівчину, яка не втрималася на ногах і гепнулася просто у ночви. Ночви вже з "пасажиром" помчалися далі. Дівчина або з переляку, або тому, що була дуже смілива, навіть не кричала. Вона заціпеніла і міцно вчепилася в ночви. Збивши ще кілька людей з ніг, ночви нвилетіли з ескалатора і, проїхавши через весь зал, і нарешті спинилися. Саме більше мене вразила реакція дівчини на таку пригоду. Вона не кричала, не стала з"ясовувати чиї ночви і з чиєї вини їх прийшлося так весело кататися. Вона сліпуче посміхнулася і весело відзвітувала, як справжнісінький космонавт або льотчик: Політ пройшов нормально. Невагомість і перевантаження перенесла задовільно. Почуває себе добре.
Пояснення:
— Томе!
Ані звуку.
— Де ж це він, шибеник, подівся, хотіла б я знати... Томе, озвися!
Ані звуку.
Стара жінка зсунула вниз окуляри й, дивлячись поверх них, роззирнулася по кімнаті; потім підняла окуляри на чоло й поглянула з-під них. Вона пішла до відчинених дверей, стала на порозі й повела оком по грядках помідорів, зарослих дурманом, — то був її "город". Тома не видно ніде.
Раптом позад неї щось шурхнуло, і вона обернулася — саме вчасно, щоб схопити за полу куртки невеликого хлопчиська й не дати йому втекти.
— А, ось ти де! Ти що там робив?
— Нічого.
— Нічого? А ти поглянь на свої руки. І на свій рот. Це що таке?
— Не знаю, тітонько.
— Зате я знаю. Це варення — ось що це таке. Сто разів тобі казала: не чіпай варення, бо шкуру злуплю! Ану дай мені оту лозину!..
Лозина зависла в повітрі. Здавалося, порятунку немає.
— Ой тітонько! Мерщій оберніться!
Стара рвучко обернулась і про всяк випадок сторожко підібрала спідницю. А хлопчисько миттю дременув геть