1) Найголовнішого очима не побачиш. Треба цінувати те що у тебе вже є.
2)Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
ответ:В рассказе Евгения Носова “Живое пламя” ценральным образом становится мак. Он связан с идеей рассказа. Мак сравнивается с человеческой жизнью: “Короткая у него жизнь. Зато без оглядки, в полную силу прожита. И у людей так бывает”. Это предложение дает понять, для чего автор вводит в произведение этот интересный образ, и кажется, что никаких дальнейших рассуждений не нужно: смысл рассказа и так становится ясен.
В христианской литературе распространено представление, что маки растут на крови распятого на кресте Христа (мак как символ невинно пролитой крови).
Но сочетание “живой огонь” имело еще и другое толкование: огонь часто представлялся живым существом, “по некоторым поверьям, огни, как и люди, различаются между собой и даже имеют свои собственные имена.
Согласно народным поверьям, огонь ест, пьет и спит, подобно человеку” . В древности существовали легенды, что душа человека может “прорастать на могилах деревьями, цветами или травами” . Маки, подобно человеческой жизни, сначала распустились, затем пламенели, гасли и сгорели.
Жизнь человека так же коротка, но прекрасна. Огонь в рассказе ассоциируется с душой человека, отдавшего свою жизнь во имя жизни других. Маки как символ внезапно оборвавшейся молодой жизни горят, “пламенеют”, но огонь этот живой, приносящий слезы очищения. И если в центре рассказа перед нами всего несколько маков, то в финале – это уже “большой костер” огненных цветов. Он напоминает вечный огонь. Знак вечной памяти и молчания.
1) Найголовнішого очима не побачиш. Треба цінувати те що у тебе вже є.
2)Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
ответ:В рассказе Евгения Носова “Живое пламя” ценральным образом становится мак. Он связан с идеей рассказа. Мак сравнивается с человеческой жизнью: “Короткая у него жизнь. Зато без оглядки, в полную силу прожита. И у людей так бывает”. Это предложение дает понять, для чего автор вводит в произведение этот интересный образ, и кажется, что никаких дальнейших рассуждений не нужно: смысл рассказа и так становится ясен.
В христианской литературе распространено представление, что маки растут на крови распятого на кресте Христа (мак как символ невинно пролитой крови).
Но сочетание “живой огонь” имело еще и другое толкование: огонь часто представлялся живым существом, “по некоторым поверьям, огни, как и люди, различаются между собой и даже имеют свои собственные имена.
Согласно народным поверьям, огонь ест, пьет и спит, подобно человеку” . В древности существовали легенды, что душа человека может “прорастать на могилах деревьями, цветами или травами” . Маки, подобно человеческой жизни, сначала распустились, затем пламенели, гасли и сгорели.
Жизнь человека так же коротка, но прекрасна. Огонь в рассказе ассоциируется с душой человека, отдавшего свою жизнь во имя жизни других. Маки как символ внезапно оборвавшейся молодой жизни горят, “пламенеют”, но огонь этот живой, приносящий слезы очищения. И если в центре рассказа перед нами всего несколько маков, то в финале – это уже “большой костер” огненных цветов. Он напоминает вечный огонь. Знак вечной памяти и молчания.
Объяснение: